Шкура вовка
Під місяцем ростуть вже інші іскри,
в тварини нелюдська живе краса.
Пружинить звір на м'яких лапах стійко
й забутий плаче тихо ангел. Самота.
Встають перевертні із ранку дружно
мов для порожнього безсилля підставних.
Але коли прокинешся – діра у шкурі,
й саднять лопатки знов і знов від крил.
І вічно носять ангели хрести-ікони
не для заблудлих душ, не для богів.
Ти подивись у дзеркало, - підробка!
У тебе голова не паморочиться тоді?
Дивись, лежить твоя там шкура вовка.
Тож шило діставай і дратву в голку усиляй.
Почни пограти у життя звичайне й годне.
І зашивай гнилі проріхи, зашивай!
P.S.
Коли під місяцем міняється склад крові,
ви – напівангел, напіввовк, півчоловік!
Всиляйте дратву вощену й втикайте в шкуру голку!
Якщо життєва нитка плутається, рвіть!
- з книги «#petrosof»
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125102001384
Свидетельство о публикации №125102001384
Рецензии