Щаслив мають втiху вiд мелодiй

Щасливі мають втiху вiд мелодiй,
Сумні поринуть радше в сенси слів…
Надіями вже існувати годі,
А спогадами – рано поготів.
Щось тішило мене, а щось гнітило.
Людей я зустрічав, як і потвор…

Я знаю, що кохання - то світило,
То наче проминущий метеор,
То мов комета, хай і не Галлея.
Та сутність не залежить від частот…

Життя таке – то джерелом ідеї,
То наче Сіромишкін-ідіот.
А серце – то мотор на мінімалках,
То б'ється, наче зневажає смерть.
І часом все, як в мелодрамі, палко,
А інколи – відверто шкереберть.
Трощив серця я, грішний, на уламки.
Кохався, наче пан із пані Сміт.
Бувало, вірив, що надхмарні замки
Міцніші за каміння пірамід…
Бували ночі – нескінченний смуток.
І радісні, такі яскраві дні,
Що невтямки, за що б це і чому так
Фортуна посміхалася мені…
Траплялося кохання без комерцій,
Розчарування не без гіркоти…

Слова, мов осад, випали у серці,
Мелодії злинали назавжди.

Російськомовний варіант:
http://stihi.ru/2025/10/18/5036