Кохання фiмiам - життя Любовi

КОХАННЯ ФІМІАМ – ЖИТТЯ ЛЮБОВІ

Розніга від тепла – легкий дим фіміаму,
Розвіється що швидко на вітрах чужих.
Й кохання теж, бува, ширя з ідилії у драму
Й тьмяніє блиск краси у післясмак утіх.

Кохання – тільки чи фатальний долі знак,
Як дзвін розбитий, що співав лиш раз.
А насолода багряніє як примарний мак,
Що опіум молочить в згубовий екстаз.

Чи то душа – стара поштова скринька,
Де зберігаються листи забутих клятв,
Й Любов щоразу – перша зночі зірка,
А може – мить, як спалах – симулякр.

Ми цілувались, наче привиди у сні,
Під покровом німої цноти ночі
І присягалися навіки – щирі і ясні,
Й світання промені були тоді пророчі.

Життя – мозаїка, що сяє в диві вітражем,
Коли ллє Сонце крізь його скло світло,
Але дощу лиш мряка – зчахне міражем,
Та все ж в розмай воно розбарвно квітло.

Щастя любові – обеліск безсмертя, а не міт,
Кохання ж – роси почуттів на пелюстках,
Що змилують вкінці часу суворо-сірий світ
Й сльозами зсоляться в розхристаних літах.

                Павло Гай-Нижник
                17 жовтня 2025 р.