Як я молилася за ворога

     "Ви чули, що сказано:  люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. А. Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, що проклинають вас, чиніть благодійність ненависникам своїм і моліться за ображаючих вас та тих, що женуть вас , то будете синами Отця вашого Небесного, бо Він наказує сонцю сходити  над злими та добрими та посилає дощ на праведних і неправедних".
                Нагорна проповідь Євангеліє від Матвія

     Квапилась я на вечірню службу в костелі, а потрібного тролейбуса не було. Наважилась їхати маршруткою, хоч і дорожче. Витягла свій гаманець із сумки, поклавши до кишені плаща, щоб зручніше сплачувати за проїзд прямо на вході. І тут, побачивши  тролейбус, кинулася до нього.
     Народу набилося повно. Умостилась, утримуючи сумку на плечі однією рукою, а другою - гаманця в кишені. Жінка поруч якось незрозуміло підштовхувала мене. А я все відсувалася, вважаючи, що їй стояти незручно? І ось виходимо обидві на зупинці. І вона пропонує мені мою сумку оглянути. Мама рідна! Боковина повністю розрізана! І лише тоді мені стають зрозумілими її підштовхування у тролейбусі! Вона намагалася привернути мою увагу до злодія?
     Після служби спитала у духівника, що б це значило? І він, шуткуючи, відповів:
" Та просто сумка гарна!" Така відповідь, звичайно, мене не задовольнила. І почала я подумки злодія корити: "Та як це можна? Та як же ж так?" Але згадала, слава Богу, що самі себе рідко бачимо у негативі. Або, побачивши, всіляко себе виправдовуємо. А нам же дзеркально нас і показують у вчинках інших.
     Що ж це виходить? І я крала? І тоді пригадалося наступне.  В радянські дефіцитні часи звернулася вихователька у дитячому садку, де був мій онук, з проханням добути амбарну книгу для облікових записів. "Добути" - однозначно винести з роботи, бо у канцтоварах такі книги в тодішні часи не продавалися.
     Наступного дня написала я службову записку на виготовлення 6 книжок. 5 - для обліку рекламацій, а одну - онуку в дитячий садок. Підписала у шефа, віднесла до друкарні заводської. І ось дзвінок із друкарні про готовність книжок - можу їх забрати. Одну книжку наприкінці робочого дня я сховала ретельно в сумці, щоб не помітили на прохідній. Книжку благополучно винесла. Іду і думаю: ну, на прохідній не побачили? а Господь же все бачить? І в очах Божих вкрадена книжка чи вкрадений верстат - однакова крадіжка, інакше не називаються? Але і ці роздуми мене не зупинили! Бажання піддобритися до виховательки заради онука - перемогло!
    Наступного дня знову дзвінок із друкарні. Виявилося, що я забрала чуже замовлення? І мене питають , чи почала я вже заповнювати книги? І я ьрешу, що так! І чи багато вже заповнили! І я знову брешу, що так! З друкарні сказали, що виготовлять ще книжки. А я, як то кажуть на рівному місці, двічі збрехала та ще і вкрала?! Докоряти злодію я перестала - обоє рябоє! Добре, що хоч гаманець у кишені був? Через деякий час цю сумку порізали вдруге вже знизу - прийшлося її викинути. Що то означало вдруге - я не зрозуміла? А треба було ж помолитися за ворога?
     І ось, нарешті, третій випадок. В день моєї пенсії, сплативши черговий внесок до банку за позику, я поверталася додому. Усього одну зупинку метро - від Чернігівської до Дарниці. Сумка моя - поміж мною та молодим парубком на плечі. Там - всі документи, ключі від квартири моя пенсія!
     Виходжу на платформу - а сумка моя порізана від вуха до вуха, як кажуть! У мене душа - в п'ятки !  Відкриваю - слава Всевишньому! Порізано лише підкладку, а все, що в сумці, лишилося неушкодженим! І ось тоді я почала молитися за ворога щиросердно! Я придумувала різні причини, чому він вдався до злочину: може, сирота, може, не було чим борг сплатити? І все просила Бога його не карати!
     Що далі? Наступного дня прилетіла з відрядження до Шанхаю моя донька. І перше, що витягає з валізи, сумка мені в подарунок!? Звичайно, я не замовляла її, та і коштів на подарунки тоді не було! А сумка - невимовна! Бісером вся розшита вручну! Ось як Господь нагородив за щире виконання Заповіді про молитву за ворога!