заплітаю в коси осінь і печаль,
золотаве листя відлітає вдаль…
ронить вітер сльози на пустий перон,
промайнуло літо, наче віщий сон…
але як не дивно, все це не страшить
хоч доволі зблідла в небесах блакить,
та кидає вечір довжелезну тінь,
шепче серце рвійне, – трохи відпочинь,
бо немає гірше довгої жури
подивись, довкола ваблять кольори,
музика мажору, вітровіння річ,
де печаль і осінь знову пліч-о-пліч…
де дзвенить серпанок, начебто струна,
осінь нам підносить кухлики вина
з присмаком калини, меду, диких трав –
те до чого нині жовтень закликав…
16.10.2025
подивись, довкола...
© Copyright: Людмила Аристархова, 2025
Свидетельство о публикации №125101606812
Свидетельство о публикации №125101606812
Рецензии