Як Господь час зупиняв

     Кожну Весну на свято Пасхи та поминальнi днi я традиційно їзджу в рідні пенати -  провідати родичів та побувати на батьківських могилах. У той рік все йшло розміреним порядком.Білети в обидва кінця вдалося купити ( зазвичай наплив  бажаючих поїхати з тих же причин такий, що дістати білети стає неможливим!)
Поклажу спакували, хоча не рахуючи мого чемодану, вийшло ще чотири дуже об"ємних місця. Так що без супроводу ніяк не обійтися.
     І ось телефоную дітям, онукам, знайомим - з різних причин ніхто провести мене не може. Сама поїздка  до вокзалу від станції "Дарниця" - двадцять хвилин займає. Але ще 15 хвилин, щоб дійти до метро. Що з моєю поклажею нереально? Замовити таксі? Але як до самого вагона добиратися?
     Згадала я тоді про колишнього чоловіка ( Царство Небесне!) Знала, що він точно не відмовить. Так і вийшло. Таксі я замовила за дві години до відправлення потягу. Ще й у диспетчера перепитала, чи достатньо часу з урахуванням корок на дорозі? Вона підтвердила, що безумовно вистачить. Благополучно ми завантажилися у таксі і поїхали.
     І тут , починаючи від мосту Патона, пішли суцільні корки. Чоловік захвилювався. А я заспокоювала, знаючи, що таксист не перший рік за рулем, і все буде у кращому вигляді. Висунувшись у віконце машини, наш таксист питає зустрічного, що попереду? "Ще гірше!" - була відповідь.
      Тоді я, нарешті, дивлюся на циферблат свого годинника і бачу, що до відходу потягу лишається тільки ") хвилин! Командую таксісту: "До найближчого метро на Червоноармійській!". Але на Червоноармійській вздовж суцільний корок! Знову командую вивантажуватися. Про себе думаю, що сказано в Євангелії? Лише вірити - і буде вам по вірі!. Сумніви у Божий  всемогутності у мене є? Немає! Значить благополучно поїду!
     З цього моменту читаю безперервно про себе покаянний псалом та отче наш. Прошу перехожих донести валізи допомогти. І, звичайно, допомагають! На вокзалі попросила якогось парубка бігти зі мною на першу платформу, бо там завжди зупинялася швидкісна електричка на Хмельницький. Прибігли, але потягу не було? Ну, думаю, поїхав? Але попереду на рейках побачила голубі вагони моєї електрички.
     Знову скомандувала  "До підземного переходу!" І чисто інтуїтивно виринула на потрібній платформі. В усіх вагонах сходинки піднято, провідники з прапорцями відправлення стоять!
Парубок закинув мене із речами у найближчий вагон. А десь далеко позаду тупцював мій колишній чоловік, задихаючись. Я спитала провідника, чи можна ще на кілька хвилин зупинити потяг? Щоб чоловік встиг добігти. "!Стійте і мовчить!, - каже провідник. Я Ваших проїздних документів не дивився- може, Ви не на той потяг сіли? В цей час вибирається з переходу колишній чоловік з валізами, передає їх. І потяг лише тоді рушив!
     Весь час до самого Хмельницького я була під враженням ЧУДА! Адже від того місця, де я лишила таксі, і до вокзалу і за годину не доберешся! А не те, що за 20 хвилин? Поза сумнівами - Господь час зупиняв! Сталося по моїй Вірі? Для мене, недостойної, Зупиняв! Отож - лише віруйте!