Дощ тарабанить у безсонні ночі.
Втомилось серце і втомились очі!
Агов, ісуню, дай мені спочинок -
Нехай давальний буде вже відмінок?
А то весь час орудний та орудний.
А то весь час осудний та осудний?
На тлі осіннім хай засяє зірка!
Нехай уже не буде мрячно й гірко!
І місяць усміхнеться - сіроманець.
Життя у мене, мов весільний танець,
Який то виринає, то зникає,
Коли мене біль у кільце стискає.
Ти ж любиш, любий, коли я танцюю,
Ногами по паркетинах тупцюю,
Зриваю шавлію, ромен та руту- м'яту,
Щоб ними ліжко зимне застеляти.
А ось і сон. У сні - горнусь до Тебе.
Мені так мало, так багато треба!
Відчути дотик, лиш єдиний дотик,
Коли у сні моїм торкнеться ротик
Під торохтіння дурника- дощу -
Віддати шану Твоєму плащу!
11 жовтня 2025 р.
Треба
© Copyright: Маргарита Метелецкая, 2025
Свидетельство о публикации №125101501613
Свидетельство о публикации №125101501613
Рецензии