Тарас Шевченко. Гоголю

За думой дума роем вылетает,
одна сдавила сердце, другая раздирает.
А третья тихо в сердце плачет.
Бог ее не видит, не иначе.
Кому покажу ее,
кто ее слово
разгадает, и приветит
великую основу?
Все оглохли да склонились
в кандалах вокруг.
Ты смеешься, а я плачу,
мой великий друг.
Что из плача этого взойдет?
Болиголов, брат...
Не ответит Украина
ревом вольных канонад.
Не зарежет отец своего ребенка,
собственного сына,
за честь, славу, братство,
за волю Украины.
Взлелеет его,  храня,
словно ока зеницу,
да и москалю продаст.
Это, мол, лепта вдовицы -
престолу-отечеству
и немчуре плата.
Пускай, брат. - А мы  станем
смеяться да плакать.

с украинского перевел  А.Пустогаров

Гоголю

За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга роздирає,
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й бог не побачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли – похилились
В кайданах… байдуже…
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже – викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові-отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.

30 декабря 1844,
С.-Петербург