Стежками всесвіту принадився ходити
без хоч маленької надії… Люди поряд
все вчать і вчать мене, як треба нині жити,
а я не можу так. У небі неозорім
я раз за разом бачу те, чому не бути
на дивних третьої від сонечка теренах,
де кожен хоче щось відчути і забути,
як те, що пишеться пророком у катренах.
Світисько крутиться, мов дзиґа на паркеті,
і пробачає людству виплекані мрії
про пластик з дозволом на раю турнікеті,
щоб увійти туди без віри і надії…
Дзига
© Copyright: Александр Ноцкий, 2025
Свидетельство о публикации №125101305285
Свидетельство о публикации №125101305285
Рецензии