Метрика

   Братові присвячую та в ім'я миру.


І в мене по рисах поспішно пройшлися літа,
Немов під очами пробігла кобила гніда,
Залишивши довгії борозни з поле завширшки.
Та в тебе на вилицях, Брате, не менше доріг,
Бо вкрай опікався усім, а себе не беріг;
Бо блискавки гніву зліталися стаями з вишки
Розстрільної... Ні, не військової — з долі влучань,
Тебе що тягнула униз, наче жадібна твань,
Чіпляючи темні роки і шеврони найтяжчі
На стомлену метрику... Брате мій, годі цидул
До мене, до мами, коли Ти до смерті впритул
Стоїш, а довкола здригається світ на розтяжці:
Лунають бешкетниці-кулі, літають пташки
І падає твій побратим одкровенням важким
На плечі, на пам'ять — життя замале сірникове, —
Як тих, хто й Тебе рятував у горнилі звитяг,
Над ким, відганяючи птаху, здіймається стяг
На цвинтарі... Там повсідалися сивії вдови,
Неначебто ворони чорні — уздовж прапорів...
Їх вражо здирали вітри, там і Твій майорів,
Сотався і рвався та кров'ю забарвлений дуже,
Обтрушував попіл і Твій підіймаючи дух,
Навіював шукану лагоду маминих рук,
За котрими довгі роки по-синовньому тужив.
Тому я благаю: живим повернись до сестри,
Бо нам ще разом чепурити батьківські хрести,
...Не зараз, а згодом і спільно долати майбутнє.
Мій Рідний, до батечка прошу... — Відлунює ліс,
Бо Ти назбирав найдорожче у скрині валіз
Та мовчки поїхав, то ж є важливіше і сутнє. —
Горіти за землю, за матір, за сина свого,
Ламати затвори та вдачу знаряддю негод,
На мирне залізо чужу переплавивши зброю.
З твоєї світлини свою обтираю сльозу;
Тримаючи міцно на крилах, погорду несу
Й пишу тобі, Брате, — Людині, Сержанту, Герою:
Залишся з сестрою...

11 жовтня 2025р.