я відчуваю, як тоншає світ
як стара фотографія розшаровується на пласти
сонце відділяється від моря
і вони вже не разом
чорно-біле сонце — окремо
від синього моря
молода жінка на березі
усміхається
світиться
і там уже два сонця
на старій світлині
скільки мільярдів шматків паперу
ганяє вітер по спільних звалищах
вітер шурхотить словами,
сказаними десь, проспіваними
або забутими на березі під навісом
біля старої вежі
нема нікого
як і не було
лише туман до обрію
і м’яка імла над лісом
так пісня стихає луною,
коли змовкає зал,
ніби богу
набридло шукати слова,
підбирати по нотах горло й голос,
чи мелодію вітру
над сірим морем
перевод нейросеть
луна
© Copyright: Вячеслав Свечков, 2025
Свидетельство о публикации №125101106711
Свидетельство о публикации №125101106711
Рецензии