про недосить та любу

Обмий слізьми, як вміє осінь,
спітнілий проріз у вікна;.
Розко;сих струменів недо;сить
розмити чисто імена,
що вказівним ти написала —
чому дорівнює любов.
Вона була, немовби спалах,
і так загасла стрімголо;в,
не залишивши навіть тіні,
лиш в серці — го;рсточку золи.
По склу сповзатимуть зміїні
сліди негоди і люби;.


Рецензии