Мiж рядок зорi

Промайнули вже мої літа, а я все мрію — про стильне авто.
Про дім із цегли, де сміх луна,
і купа внуків сидить на моїх старих колінах — от би то!
Старенький, я тихо присів у вікна, і споглядаю, як сонце сідає в долину.
Я витратив роки дарма — без чудес, без чарів, і без кохання - не мріяв, не чаклував, не любив у дану хвилину.
Я мав би бути там , і тоді де був би відвертий сам із собою
Де слабкість мою приймали як за любов - не міняючи її на монету
Де, знімаючи маски, залишався я “стертий”, із купою шрамів від такого життя — справжньої , без прикрас і основ.
Де не було бруду в потоці моїх чистих думок,
Де ніч огортає — без страху, без болю.
Де я спокійно засну між рядок, а зорі не тиснуть холодною долею.
Де по ночах — не стоїть над ліжком смерть із косою,
Де не шепоче сива коса у пітьмі.
І тільки тоді я зможу уперше повірить,
що щастя живе… у простій тиші й теплі, у моїй долі ясній.