Безхатько дощ змиває в гримуарі
Чорнил рядки, розмочує листки...
Ми з осінню кохання чаклували,
Та щось не вийшло, не допомогли
А ні поради, а ні привороти...
Гірка печаль ніяк не відпуска.
Гоню її щоразу за ворота,
Вона назад, бо хитра та в'юнка.
Шукаю знову літери чарівні,
Щоб назавжди позбавитись її.
Та щось мої старання не помітні ;-
Їх просто змили краплі дощові.
Мені б промінчик сонця ;- спалахнуло б
Осіннє вогнище червоно-золоте.
Печаль пішла б з неспокоєм в минуле,
А щастя б знов присіло на плече
Неначе пташка кольору індіґо.
Неначе легіт ;- диво восени...
А потім ватру ніч присипле снігом
І гримуар сховає до весни...
Безхатько дощ змива у гримуарi...
© Copyright: Наталия Рыбальская, 2025
Свидетельство о публикации №125100906441
Свидетельство о публикации №125100906441
Рецензии