Спов дальне каяття

Сповідальне каяття:

Твердіють емоції. Провина звучить у пам’яті. Час обтяжує —
у книзі записана поранена душа.
Якби я міг повернути той день, ту мить,
повернутися назад… і виправити той час.

Із попелу минулого знову народжується сенс,
емоційна сповідь — що болить...
Завдяки тобі я знаю, що означає бути людиною,
що означає бути втраченим — із цією думкою засинаю.

І твій голос у голові звучить знову й знову.
У пам’яті біль, сліди часу болять,
що щось колись жило, дихало в мені й мало сенс.
Я тебе втратив — і не намагався.

«Якби я міг повернутися, усе виправити — час заіржавів».
Я не помічав, лише плив, що ти — мій сенс буття.
Внутрішня нездатність бути присутнім у дні,
одним невчиненим кроком усе зруйнував.

Прийшов до покаяння — пізно, до себе.
Жаль живе в мені, поза слідом і часом.
«Пам’ятаю тебе знову, знов і знов.
Шрами життя — змарновані миттю...»
Хочу лише цілувати тебе — і більше нічого не знати.

Автор: Лідія Савинець.
_________________________
Zpovedni kajeni

Tvrdnou emoce. Vina v pameti zni. Cas tizi —
v knize zapsana zranena duse.
Kez bych mohl vratit ten den, ten okamzik,
vratit se zpet… a ten cas napravit.

Z popela minulosti znovu smysl tvori,
emocni zpoved — ktera boli...
Diky tobe vim, co znamena byt clovek.
co byt ztracen — s myslenkou usinam.

A tvuj hlas v hlave zni zas a zas.
V pameti bolest, stopy casu boli,
ze neco kdysi zilo, dychalo ve mne a melo smysl.
Ja jsem te ztratil a nesnazil se.

„Kdybych se mohl vratit, vse napravit — cas zrezavel.“
Nevnimal jsem, jen plynul, ze ty jsi muj duvod byti.
Vnitrni neschopnost byt pritomen dnem,
neudelanym krokem vse zahubil.

Prisel k pokani — pozde, k sobe.
Litost zije ve mne, je mimo stopu a cas.
„Vzpominam na tebe znovu, zas a zas.
Jizvy zivota — okamzikem promarnil...“
Chci te jen libat — a nevedet uz nic vic.

Autor: Lidiya Savynets.