Покаянний Псалом

       Харків розташований в зоні різкоконтинентального клімату. Так що після теплої, безсніжної зими наступають засушливі весни. Харківський травень 1997 року видався саме таким  ртутний стовпчик в термометрах наближався до плюс 30!
      А 13 травня я отримала в Києві телеграму про смерь старшої двоюрідної сестри Марії і почала збиратися на похорон в село Княжне під Харковом , на батьківщину мого тата.
     Дорогою вісе думала - від чого ж смерть наступила? Сестра часто боліла, часто лікувалася у лікарнях, але ж не смертельно? На місці йшла підготовка до поховального обряду - багаточисельні родичи розподілили обов'zзки між собою. Мене попросили з'їздити з молодшим братом Мишком в районний морг- відвезти речі для переолягання покійної. А перед поїздкою, зайшовши у літню кухню, де молодша невістка Надія готувала поминальний обід, я поцікавилася, яка ж причина смерті?
     - Якби померла! - невдоволено відповіла та. Повісилась вона!
     - А батюшку запросили відспівати?
     - А хто до неї поїде, як повісилася?
     Не буду тут перераховувати обставини , що привели сестру до такої кончини. Бо живі ще ті, що були причиною її рішення. Та і не моя справа сімейні таємниці розкривати. Достатньо сказати, що було через що! Та вона і сама попереджала про це. Але вважали, що зопалу. Пустослів'я.
     Тут я дуже захвилювалася. Сівши до Мишка в машину, попросила все ж повозити мене по навколишніх селах - може, якийсь батюшка погодиться? І ми почали шукати. Я вважала, що якщо в довідці про смерть записано - " в стані афектації", то це вибачає суїцид?
     Але вернулися ні з чим: то церкви були зачинені то батюшок не було. А похорон, як відомо, не чекає, то довелося повертатися ні з чим.
     А вдома за поминальним столом вже сиділи копачі, які могилу копали втрьох цілодобово! Бо дощів не було більше місяця при спеці, земля на цвинтарі була твердіша за граніт!
     Жалобна процесія, вишикувавшись за обрядом, рушила в путь, останній Для сестри Марії. Молодша сестра Раїса за ходилася голосити, як це прийнято по селах на Харківщині, але старший брат Микола суворо заборонив, вважаючи це залишком старовини.
     А я все думала: як же ж без відспівування та ще в такому тяжкому випадку смерті? Ось і цвинтар. В землі - величезні тріщини від засухи. Після короткої промови уже родичі стали підходити на останнє цілування.
     І тоді я наважилася читати Покаянний Псалом (50) замість батюшки, бо на щастя знала його напам'zть. "Помилуй мене, Боже, по великій милості Твоєї..."
     На словах: Окропи мене ісопом - і очищуся, омий мене - - і стану біліша від снігу" - з чистого, абсолютно безхмарного неба раптом полив дощ!? Окропив Марію, присутніх. І закінчився через хвилину так само раптово!?
     І я зрозуміла, що мою сестру Марію - прощено, що вона буде з Богом! Якщо я вважала свою сестру жінкою святою в усіх іпостасях - ж
дружини, матері, бабусі, безмірно люблю її і прощаю її безглузду смерть, то наскільки милостивіше і милосердніше Сам Господь? Яке тут може бути порівняння?
     Оскільки в православних церквах відправи за суїцидників не проводять, то я молилася за сестру Марію келейно. Читала Євангеліє за упокій душі. В костелах же навпаки , вважали , що за таких померлих треба молитися ретельніше. То я замовляла відправи в костелі.
     А тепер всім рекомендую читати Акафіста за єлинопомерлого. Щоправда, якщо вперше, то треба взяти благословіння у батюшки...