Iхтiос - в перекладi з грецькоi риба

         I
       Iснує стара приказка : "Ліпше два рази погоріти, ніж один раз - - переїхати!" Так от лише у Києві я переїздила чотири рази! Озвучу лише два останніх переїзди коротко, оскільки саме вони мають відношення до теми цієї оповіді...
Йшов 1980 рік. І дев'ятий рік проживання в офіційному  розлученні з колишнім чоловіком... під одним дахом. Що то були за роки - не для короткої оповіді. Достатньо сказати, що моя свекруха - хазяйка цієї квартири,  через становище домашнє більш, ніж кошмарне, двічі побувала у психоневрологічному диспансері...І, нарешті, померла від інсульту по тій же причині.
       Ну, а я була близькою до її меж! Від розміну колишній чоловік категорично відмовлявся, твердо вірячи у примирення. І кожний день тлумачив, що ми живемо у труні його покійної матері.
        І все ж таки згоду на розмін врешті вдалося отримати. Але почалися чергові підводні рифи. Вимагав, щоб при розміні обидві квартири були абсолютно однаковими і за площею, і за зручностями. І, о радість, такий варіант обміну знайдено! Але одна з квартир - виплачений кооператив. І хазяїн бажає за нього повну вартість? А грошей - ніяких, ні в мене, ні у мого колишнього? І, звичайно, я - у тихій паніці!
        А тут абсолютно незнайома жінка ( по цю пору навіть імені її не знаю?!), до того ж побічно приймала участь у потрійному розміні - допомагала сину переїхати ближче до центру міста, пропонує імені ( вдумайтеся у цифри!) за просто так, аби розмін таки відбувся - 2200 карбованців! Як казала Сова у відомому мультику - "БЕЗВОЗМЕЗДНО"!
        Радощам моїм не було кордонів! Переїзд був в межах центру Києва, цегляний будинок, квартира з усіма зручностями. "Безумно підвезло!" - вирішила я. До мого хрещення лишалося ще довгих 12 років!
        Останній переїзд відбувся в 1997 році - в зв'язку з переїздом моїх дітей у новий район міста - в Дарницю. Хотілося бути ближче до них. До цього часу Чудес Господніх у мене б на цілу книжку вистачило! Подумки я собі намалювала майбутню квартиру таким чином: площа більше попередньої хоча б на кілька метрів, паркетна підлога, ніша для ліжка, сміттєпровід, ліфт, будинок цегляний, вікна виходять у двір, батареї старовинні, чавунні, підвіконня  широкі, ванна простора, балкон або лоджія. І щоб різниці в грошах при обміні вистачило бодай би на переїзд та косметичний ремонт. Бо і на це грошей тоді не було.
         Ось пропонують мені різні варіанти брокери, а все не збігається з намальованим в уяві! І от заходимо ми в мою теперішню квартиру, і все, як малювалося! Приємний хазяїн з посмішкою простягає мені свого паспорта і каже
"Наш обмін відбудеться. Але зараз я маю віддати паспорт на переклейку фото згідно нинішнього віку."
         В паспорті значилося - Шевченко Олександр Ігнатович. І одразу я подумала, що першим, за уздоровлення якого я молилася , хрестившись, був абсолютно чужий мені чоловік, дядько моєї співробітниці - Шевченко Михайло Іванович? Ось воно, винагородження за мої невмілі молитви, подумала я? "А яке число сьогодні?" - спитала я у хазяїна квартири. Виявилося, що 20 квітня - саме день народження того Шевченка, за якого молилася! Ось він - безсумнівний Знак Господній!
        Пізніше я пересвідчилася, що тут все поруч! І пошта, і поліклініка, і аптеки, супермаркети, сбербанк прямо у моєму будинку, і , навіть Паспортний стіл саме на моїй вулиці! І ЖЕК - - у дворі! Різниця в вартості квартир складала дві
тисячі доларів ( величезна сума по тих часах, вистачило і на переїзд, і на косметичний ремонт!
        Олександр Ігнатович лишив мені декілька непотрібних йому речей. І серед них - дошка для обробки риби із золотою рибкою на неробочій поверхні дошки. Йшли роки. Часто я згадувала свій чудесний переїзд - славила Бога! І тільки зовсім недавно ,через десятиріччя, я , нарешті, зрозуміла , для чого мені ту дошку лишили? З рибкою! Щоб я не сумнівалася, ХТО у цьому світі ПОДАВЕЦЬ УСЬОГО, УСІХ БЛАГ! ГОСПОДЬ!!!