Попiл

Я зпалаю колись… Стану попелом тихим…
Не потрібним нікому знаттям без знаття
про навмисно закреслене втомою лихо
в дурноватому тексті земного буття…

Хтось з нащадків мені прошепоче «спасибі»,
записавши в реєстр спадкоємців себе,
і розпне свою пам;ять про мене на дибі,
уявивши, що я - невелике цабе

на величного світу прозорім екрані,
де за зорі давно вже реклами вогні,
що палають тавром на моєму мовчанні
про загублені ночі і втрачені дні.

Невесела веселка на мить зафарбує
горизонт розуміння. Навіщо я тут?..
І навіщо кричу тим, хто крику не чує,
вдаючи, що асфальт їм - душевний батут?..

Геть трамваї бажання! Я інший! Я інший…
І немає в мені того самого зла,
що від пекла щоденних ілюзій чорніше,
бо не бачить за вікнами всесвіту скла…

Залишається тільки латати проріхи
і збирати слова для молитв каяття…
Я зпалаю колись… Стану попелом тихим…
Не потрібним нікому знаттям без знаття…