Шумить, роїться заметіль,
Довкілля златом огортає,
І меланхолія лягає
На зшиту осінню постіль.
Крізь вікна чути вітру бас,
Листва осіння, наче келих,
Тремтить у калюжках пришерхлих
І ностальгує водночас.
Усі миттєвості життя
Кружляють спогадом, як листя,
Здається, всі роки зійшлися,
Щоб воскресити почуття.
Каміну затишний вогонь
Теплом приємним зігріває,
Усі тривоги витісняє
Палкою щирістю долонь…
В уяві – подихи весни,
Що в миті щастя лікували,
На хвилях ніжності гойдали,
Вгашали паростки журби…
Осiння заметiль
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125100300141
Свидетельство о публикации №125100300141
Рецензии