не кажи,
бо це така вже врода,
вересневий ганок
край села,
ген ліса,
зелений самородок,
гори,
потягнулись
в небеса.
тихо так,
внизу цюркоче річка,
все собі співає
про своє.
а моя душа
кохання хоче,
і на хвилях
цих думок пливе.
вечір прикривав
помалу очі,
мерехтіли зорі
у пітьмі
і здавалось,
ліс пісні шепоче,
не аби які,
а чарівні.
не кажи
© Copyright: Николай Стахив, 2025
Свидетельство о публикации №125092604836
Свидетельство о публикации №125092604836
Рецензии