Ти, немовби осінній день,
То привітний, то знов похмурий,
Я у Музи прошу натхнень,
Уповаю на навід мудрий.
Все частіше нитки дощу
Пришивають до серця смуток,
Хочеш, я твій сум розтоплю
І тривоги тягучий згусток?
Стрілки часу несуть життя
У незнане бентежне завтра,
Та хитливість твого чуття
Не змиває осіння мантра.
Павутинням летить печаль,
Ледве чути відлуння літа,
Та у ньому – нестерпний жаль,
Що звучить, як сумна трембіта.
Ти, немовби осіння ніч,
Що задумою світ вкриває,
Чи забув ти солодку річ,
Чом тривога в душі спливає?
Буде ранок і день новий,
Білим снігом зима зустріне
І засипле потік сумний,
Ну а там і весна розквітне…
Ти немовби
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125092400058
Свидетельство о публикации №125092400058
Рецензии