Виродок...

В старому селі жив каліка-горбун…
Його сторонились… Його не любили…
Усі пліткували… Що він злий чаклун…
Що він помічник є… нечистої сили…

В старому пальті… Здавалось, що зріс…
Бродив він полями… Далеко від жител…
Весь час бурмотів щось… Каліка під ніс…
Всі думали… Йде він в поля ворожити…

І люди знущались… Сміялись услід…
- «Він роги ховає під шапкою спритно!
 Це він винуватець усіх наших бід...
Погляньте,  у нього… Не ноги – копита!»

В селі в тому році… Ковтнули біди…
Пшеницю побило…  Каліки  це танець?
То  влітку… раптово… прийшли холоди…
То раптом корів всіх загриз сіроманець…

Кого тепер людям в нещастях винити?
Хто, крім чаклуна,  міг стоптати город?
Тепер горбунові  на світі не жити…
Не треба нам тут усіляких заброд!

- Дияволу смерть! Всі кричали у гніві…
- Лиш він міг на нас… наслати це лихо!
Пасма волосся… З-під шапки…Всі  сиві…
Він натовп зустрів… Смиренно і тихо…

Горбун не ховався… Святі -  безборонні…
Лиш їм… Своє світло… У натовп нести…
Обличчя своє сховав він в долоні…
- О, Господи, гріх їм…  цей… тяжкий прости!

… Закінчились муки… В серцях  боротьба…
Лиш ті… Хто завжди говорив без упину…
- Ніколи не бачив… Такого горба…
- Давайте поглянем… На виродка спину…

У хворій цікавості… Замовкла    юрба…
 …Цікавість – це завжди рушійная  сила…
А в чаклуна раптом  замість горба…
Під старим пальто видно  ангела крила…

Сліз очі всі повні… Що буде тепер?
Мов громом прибиті… Із натовпу люди…
Самі покарали… Навіки себе…
Вже ангела в них… Охоронця не буде…