Горы... 11

К полякам...
Тем – что по Горам карабкались-геройствовали.
«Карабкались» – это я, в угоду (как бы) никогда некомплексующим, до небес (райских) воспаряющим восточным соседям. Ниии... Последние, ко всем странам-народам – исключительно дружелюбно. Даже к полякам. У них (у верховодов расейских, а мабыть, и у населения) претензии исключительно к нехорошим правительствам некоторых политических субъектов. Кои не мешало бы выстрогать (строго!) по расейским («антинацистским») лекалам. Во всяком случае – с ними согласовать.
А так... Да к народам-странам! – Со всей душой. С интернациональным (коммунистическим, православным и т. п.) приветом и долгом.
Ну, это даже без Сергея Викторовича (Лаврова) было ежу понятно. А уж после его разъяснения...
Ладно... Мы, здесь (на этой страничке) – таки о польском альпинизме. Всего-то.
Зайдём (снова – «как бы») со стороны. С отсылкой к фильму (польская «художка»), да ещё на украинской мове. Или у «задушевных старших братьев» и к языку (а не только к «режиму») своих соседей душа не лежит?! Мол, Тарас чего-то там выдумал – раздули-подхватили-понесли...

[Новий фільм Netflix «Broad Peak» розкаже про жахливу трагедію польскої експедиції на дванадцятій за висотою вершині в світі
4 вересня 2022 17:25
У вересні цього року платформа Netflix буде збагачена дуже високогірною назвою: «Broad Peak» (Польща, 2022 рік, 1 год. 41 хв.).
Фільм, який розповідає про трагічну загибель польських альпіністів Мачея Бербеки (Maciej Berbeka) та Томаша Ковальські (Tomasz Kowalski) після першого в світі зимового сходження на вершину восьмитисячника Броуд-Пік (Broad Peak), що сталася 5 березня 2013 року.
Деталі трагедіїї Ви можете прочитати в нашій статті: ДЕТАЛЬНИЙ ОПИС ШТУРМОВОГО ДНЯ ПОЛЬСЬКОЇ КОМАНДИ НА ВЕРШИНУ БРОУД-ПІК І ТРАГЕДІЇ, ЩО СТАЛАСЯ ОПІСЛЯ
Режисер фільму, перший трейлер якого вийшов останніми тижнями, – поляк Лешек Давід.
Мачея Бербеку зіграв польський актор Іренеуш Чоп.
Вершина, на якій проводилися зйомки, – Броуд-Пік.
Фактично режисер вирішив доставити акторів та зйомочну группу за допомогою близько 200 пакистанських носіїв до базового табору, і щоб максимально використати роль Бербеки, головний герой Іренеуш Кроп мав пройти відповідну альпіністську підготовку.
Виробництво фільму розпочалося в 2019 році, а його прем'єра була запланована на сезон 2020 року, але світова пандемія COVID-19 відтермінувала ці плани
«Повільна смерть жахлива. Ваші близькі за тисячі кілометрів, і ви не можете з ними попрощатися», – цим реченням починається трейлер, випущений Netflix, щоб прояснити емоційну глибину фільму, який ми чекаємо побачити в повній версії.
Історія, заснована на реальній історії Бербеки, яка розповідає про всю експедицію 2013 року, від Польщі до Пакистану, від безпечного дому та сімейних обіймів до скелястих вершин Каракоруму. Від'їзд, який пережив Бербека з ідеєю повернутися до Пакистану, щоб завершити незавершену роботу.
Під час польської національної експедиції на К2 взимку 1987-1988 рр., лідер команди Анджей Завада (Andrzej Zawada), у лютому місяці, прийшов до висновку, що і в цьому році К2 залишиться нескореним. Тому два найсильніших альпіністи команди Мачей Бербека та Олександр Львов, спробували піднятися на сусідню вершину Броуд-Пік, яка також в той час не знала зимових сходжень.
Львов зупинився на сходженні, залишивши свого товариша одного на маршруті. Мачей зумів піднятись на допоміжну вершину Rocky Summit, 8028 м з повною впевненістю, що знаходиться на головній вершині гори Броуд-Пік, і почав спуск, переночувавши одну ніч на схилі гори без палатки, викопавши собі ліжко в глибокому снігу. На слідуючий день він дісався передового базового табору.
Команда зрозуміла помилку Мачея пізніше, надто піздно, вже після повернення до Польщі.
Це була помилка, через яку Мачей Бербека вирішив піти з альпінізму. Але через 25 років він мав шанс виправити свою помилку!
5 березня 2013 року Мачей разом зі своїми товаришами по команді досягли вершини Броуд-Пік, розділившись на дві групи: спочатку на вершину зійшли Адам Білецький і Артур Малек, які були на вершині заввишки 8047 метрів о 15.20 і 17.50, потім на врешину піднялися Бербека і Ковальський о 18:00.
Дві пари негайно почали спуск, кожен з них не виказував явних фізичних проблем.
Однак, раптом, невдовзі після початку спуску, Ковальський почав втрачати сили. Білецький і Малек, які спускалися далеко попереду прийшли до четвертого висотного табору о 4:00 ранку.
Детальна реконструкція спуску Бербеки та Ковальського залишається невизначеною. Не виключено, що спочатку вони йшли пліч-о-пліч, надзвичайно повільно. З настанням ночі вони були приблизно на висоті 7900 метрів. З них двох лише Ковальський зв’язався з базовим табором, повідомивши про погіршення свого стану та заявивши, що бачить перед собою Мачея.
Ніхто ніколи не дізнається, чи була це правда чи галюцинації.
У будь-якому випадку, ніхто з них не повернувся до четвертого табору.
Востаннє Бербеку бачили у бінокль з базового табору рано вранці 6 березня на висоті 7700 метрів над рівнем моря.
В цей час пакистанський альпініст Карім Хаят піднявся на висоту 7700 м та намагався знайти будь-які сліди зниклих безвісти польських альпіністів.
Незважаючи на ідеальну видимість, він не знайшов жодних слідів ні Ковальського, ні Бербеки.
7 березня, хоч і неохоче, керівник експедиції Кшиштоф Веліцький (Krzysztof Wielicki) мусив змиритися з думкою, що вони не вижили.
Двоє польських альпіністів були офіційно оголошені зниклими безвісти, а експедиція закрита.]

Об этой трагедии сказано достаточно и помимо кино. Просто – к герменевтской привычке задействовать и эту сферу. Ну, и к Слову, не сводимому только к той европеизированной версии русского языка, которая складывалась на пространстве Российской Империи в XVIII-XIX веках.
Ах! Я опять сбился... Ить преемники той Державы (немало нахомутавшие по своей истории в прошлом веке) европейцев (страны-народы) во враги, оказывается, скопом не зачисляют. Им только правители тамошние не по сердцу. Нацисты такие-этакие!
А украинцы... Так это же – малороссы! В массе своей. Кои, будучи одурманенными вражеской пропагандой да недобитыми бандеровцами, надумали (надумали не они сами) захватить города-веси великоросские, сокрушив ядерные бастионы с помощью боевых комаров, взращенных в американских лабораториях. Спросите о том Медведчука. Он-то всё знаить. Даже больше Януковича, не превозмогшего Майдан. А ведь о том (про коварный Майдан) ещё Виталий Коротич предупреждал! Наш «казачок» в «перестроечном авангарде» («старый лирник», он же – агент Январский (не путать с Януковичем))...

Переведіть мене через майдан,
Де все святкують, б’ються i воюють,
Де часом i себе й мене не чують.
Переведіть мене через майдан.
Переведіть мене через майдан,
Де я співав усіх пісень, що знаю.
Я в тишу увійду i там сконаю.
Переведіть мене через майдан
Переведіть мене через майдан,
Де жінка плаче, та, що був я з нею.
Мину її i навіть не пізнаю.
Переведіть мене через майдан.
Переведіть мене через майдан,
З жалями й незабутою любов’ю.
Там дужим був i там нікчемним був я.
Переведіть мене через майдан.

И т. д. Но – лучше-таки в переводе Юнны Петровны (Мориц). Тем более, что она намеревалась запретить исполнение песен на свои стихи каким-то Никитиным (заподозренным в симпатии к ВСУ), а тем более – истовым русофобам.
Это – к отношениям со странами-народами, подстрекаемыми недружественными России правительствами. Согласно уточнению Сергея Викторовича.
Однако, поляки.
Вперемешку с тем-сем гляжу фильму про тот «Broad Peak». Сначала прогоняют ходку, не дотянувшую каких-то пару десятков метров до главной, от 1988-го. Мачею (Бербеке) там – каких-то 33. 25 лет спустя (в 2013-м) будет без двух 60. Так и останется. Зато – ту промашку исправил... Упрямый! Так – Честь же. Её ведь – в сейф не засунешь...
Смотрится тяжко... Нет. Всё – зримо и добротно. Натурально и вполне художественно. Тяжко оттого, что знаешь финал. Ну, и... Опять-таки – натурально (как будто сам туда поднимаешься, а потом, еле живой, колдыбаешь вниз). И хоть я в таком в реале не участвовал, подначитавшись-наглядевшись, как-то соображаю: что-к чему. В смысле – чем чревато.
Гипоксия... На Высоте. А уже за 8 тысяч («Зона Смерти»)... Уморился. Темень. Замятня (в смысле – метель)... Надо – вниз (вроде, как понимаешь), но уже никаких сил. Залегаешь в норе, на снегу. Тебя заметает... Сквозь сон-обморок – голос (по рации) с базы: «Двигайся! Вниз, вниз, вниз... Дальше оставаться там нельзя!». А уже ничего и не понимаешь. Три часа. Пять. Восемь... И уже на всё наплевать. Да и просто не можешь. Ноги окоченели...
Так там и остаются. Навсегда.
Мачей, тогда (6 марта 1988-го) таки возмог. Из подсознания – голос Нюшек (жены): «Не поступай со мной так!». Откопался. Стал ползти вниз. Дотянул до палатки, в которой притулился Алекс Львов (тормознуший там на подъёме).
Таким (реальное фото) его приняли уже внизу. То есть – в базовом лагере.
Дальше – уже вертолётом. К теплу. К ликующим поздравлениям.
Ты её (вершину Броуд-Пик) покорил! Первым (зимой)... Правда, лица у товарищей в базовом лагере были какими-то смущёнными. Просто показалось...
Поздравления... Дома. Жена (любимая!). Дети. Встречи. Конференции... При демонстрации мелькает собственная фотография с достигнутой вершины. Что-то не так... Показалось!?
И вот... Публикация (записки) Алекса (Львова). И...
Почему не сказали сразу!? Почему не сказали (Анджей Завада – по рации), когда он там стоял?! На побочной. А главная так и осталась семнадцатью (17) метрами выше. Чуть в стороне. Час хода...
И он бы смог... Правда, уже не вернулся бы. Совсем. Ещё тогда. 6 марта. 1988-го.
А теперь... Всё – прахом! Всё было напрасно. И... Будто он кого-то (всех) обманул. Подвёл. Солгал...
Так это в себе и носил. Четверть века.
Ноги восстановились. В семье – порядок. Любимая Нюшек. Дети... Старшему – 32 (тогда было всего 7). Младшему – 8. Четверо...
С национальной командой (подставили!) – больше никуда. А так... Горы! Гидом – по семи вершинам. Анды... Но – уже без них. Без своих молчунов-доброжелателей.
Достижения-то всё равно остались. В тех «зимниках», что надумал Завада ещё в 70-х. И на Бойд-Пик, зимой – так высоко, как он, на ту обманную-побочную, никто не забирался.
И всё – хорошо... Но...
Сам Кшиштоф Велицкий (р. 1950). Пятым в мире собравший все 14 (кстати, вторым – после Месснера – стал тоже поляк, Ежи Кукучка (за 8 лет, 1979-1987)). Подхвативший знамя «Зимников» у Завады (1928-2000).
Собирает национальную группу, в Зимник, на непокорный Броуд-Пик. «Ты нам нужен!» – Кшиштоф – Мачеку.
– «Ребята – молодые, сильные... Но... Ты (именно – ты) – должен!».
Мораль... Честь! Не только – личная. Но – и национальная. Да и вообще – профессиональная.
Так же в 1997-м Месснер заводил Букреева. «Давай, давай!».
Осталось то (тебе) – только три. Тебе, Анатолий! И – Аннапурну – лучше бы зимой. Всем в заглядение...
А Толю всё мучил-мытарил тот Эверест (мая 1996-го). Заноза от Кракауэра, да свои тараканы. За Скотта (Фишера)...
Вот и Мачек... Пошёл. До самой той главной, на Броуде.
Дошёл и пропал. На спуске. Где-то после 7900... Вместе с молодым и сильным Томашем Ковальским (27 лет). Бесследно.
И всё – будто подгадал. 6 марта... В 1988 – на обманной побочной, с возвращением. И – ровно 25 лет спустя. Уже – на главной (Броуд-Пика). Но – безвозвратно.
Поляки...
Вроде и страна – не самая высокогорная. Татры... 2500 м. (северная вершина Рысы). А поди-ка!
Традиция (альпинистская) и достижения – в завидки! Особенно – те «зимники»...
Ну, и плата (Горам) – за Славу и... Упрямство, что ли!? Кукучка, Руткевич, Бербека... Зашмат кто.
Про то я им (полякам – мне не чужим) и отписал. Немало. Вот – Владу, на его подборку в «45-й», где было несколько «польских».

Татарину –
Спасибо! За Арину.
За скамандритов Лехоня.
И шляхту.
За гонор их
и вздор неповторимый
без ценза и оглядки на селектор.
За тех улан в безбашенной атаке.
За гибель безупречную, пустую.
И пусть о них не плачут даже маки,
с тобой налью и, стоя, оттостую.
(За Скамандр и не только, 1.11.2019)

21-22.09.2025

На фото – Мачей Бербека после возвращения в базу с восхождения на Броуд Пик. Зима (март) 1988 г. (Фото Кшиштофа Велицкого).