Од на Люм н в та Злобр Т немор

Одіна Люмінів та Злобр Тінемор

Колись давно, у дивовижному краї, де кожного вечора звучали пісні кохання, за вікнами шепотіла природа ніжним голосом, а шлях освітлювали цвіркуни, жила щаслива родина Люмінів. Спочатку їх було лише двоє – тато Люмір та мама Люмірка. Вони дивилися один на одного з ніжністю та любов’ю, і він щоранку дарував їй квіти, на пелюстках яких ще виблискували краплі роси – саме для того, щоб нагадати їй, як сильно він її кохає.

З їхньої пристрасної любові народилася донька Люмірка. Проте вона сумувала, що є єдиною дитиною, і часто просила батьків сумними очима подарувати їй сестричку. Не минуло багато днів і років, як у родину прийшла друга донька – Люмінарка.

Вони всі любили один одного, жили в злагоді та любові. Мама намагалася дати своїм дітям найкраще: навчала їх доброті до людей і повазі до природи, захищала їх від усякого зла та небезпеки.

Але одного дня в їхній дім прокрався темний демон на ім’я Тінемор. Він встромив отруйний клинок прямо в серце тата Люм;ра, де жила їхня любов. Клинок проник глибоко в його тіло, отрута поступово просочилася в серце та розум, і з того моменту його серце потемніло. Увесь світ він почав ненавидіти – наче дивився в спотворене дзеркало. Це сталося не одразу, але крок за кроком тато Люмір перетворився на злого Злобра. Замість доброти він поширював навколо себе гнів, насильство та біль, найбільше завдаючи шкоди тим, кого колись найбільше любив…

Тато Люмір брав доньок із собою в темну пітьму й щоночі розповідав їм казки. Але в цих казках він переконував їх, що зло прекрасне, всемогутнє й непереможне. Рік за роком у їхніх серцях проростало темне насіння. Люмірка й Люмінарка росли, але замість радості та світла з них виростали істоти, сповнені злобою, які поширювали холод, безжалісність і жорстокість…

Мама Люмірка намагалася очистити дитячі душі й повернути їх на шлях добра, але була безсила. Зло пустило глибокі корені, і вона залишилася самотньою та відчайдушною. Вона відчувала, як у ній повільно згасає вогонь, а її душа поступово залишає тіло та розум, що кам’яніє. Після довгих вагань вона вирішила звернутися по допомогу до мудреця. Сподівалася, що його мудрість принесе порятунок, але коли вона послухала його і зробила те, що він радив, на жаль, усе лише погіршилося. Тягар її болю збільшився і стискав груди так сильно, що вона не могла вдихнути. Вона докоряла собі, що не змогла допомогти своїм дітям. Після довгих років і днів її діти поступово перетворилися на Злобрів… А мама щоночі, коли настає темрява, душилася власними сльозами.

Автор: Лідія Савинець.

___________________________________________________________
Rodina Luminu a Zlobr Stinomor.

Kdysi davno, v obdivuhodnem kraji, kde kazdy vecer znetly pisne lasky, za okny septala priroda neznym hlasem a cestu osvecovali cvrcici, zila stastna rodina Luminu. Nejprve byli jen dva – tata Lumir a maminka Lumira. Divali se na sebe s nehou a laskou a on ji kazde rano daroval kvetiny, na jejichz okvetnich listcich se este trpytily kapky rosy – prave proto, aby ji pripomnel, jak moc ji miluje.

Z jejich vasnive lasky se narodila dcera Lumirka. Ta vsak byla smutna, ze je jedinacek, a casto prosila rodice smutnyma ocima, aby ji darovali sestricku. Neminulo mnoho dni ani let a do rodiny prisla druha dcera – Luminarca.

Meli se vsichni radi, zili v lasce a pohode. Maminka se snazila svym detem dat to nejlepsi: ucila je laskavosti k lidem i k ucte k prirode a chr;nila je pred kazdym zlem a nebezpecim.

Jednoho dne se vsak do jejich domu vkradl temny demon jmenem Stinomor. Pobodal otce Lumira jedovatim hrotem primo do srdce, kde zila jejich laska. Hrot pronikl hluboko do jeho tela, jed se postupne vplizil do srdce i mysli a od te chvile se jeho srdce zatemnilo. Cely svet zacal nenavidet – jako by se dival do zk;iveneho zrcadla. Nebylo to nahle, ale krok za krokem se tata Lumir promenil ve zleho Zlobra. Misto laskavosti kolem sebe siril hnev, nasili a bolest, a nejvice ublizoval prave tym, ktere kdysi nejvice miloval…

Tata Lumir braval dcery s sebou do temne temnoty a kazdy vecer jim vypravel pohadky. Ale v tech pohadkach jim namlouval, ze zlo je krasne, vsemocne a neporazitelne. Rok od roku se tak v jejich srdcich zakorenovalo temne seminko. Lumirka i Luminarca rostly, ale misto radosti a svetla z nich vyrustaly bytosti plne zloby, ktere kolem sebe sirily chlad, nelitost a nemilosrdenstvi…

Maminka Lumira se snazila detske dushe ocistit a vratit je na cestu dobra, ale byla bezmocna. Zlo zakorenilo prilis hluboko a ona zustala osamela a zoufala. Citila, jak v ni pomalu hasne ohen a jeji dushe pomalu opousti telo a mysl, ktera kameni. Po dlouhem vahani se rozhodla vyhledat pomoc u moudreho mudrce. Doufala, ze jeho moudrost prinese zachranu, ale kdyz ho poslechla a udelala to, co ji poradil, bohuzel se vsechno jen zhorsilo. Tiha jeji bolesti se zvet;ila a svirala ji na hrudi tak silne, ze se nemohla nadechnout. Vycitala si, ze nedokazala svym detem pomoci. Po dlouhych letech a dnech se jeji deti pomalu promenily ve zlobry… A maminka kazdou noc, kdyz padla tma, dusila se vlastnimi slzami.

Autor: Lidiya Savynets.