двомовне

Оберіг

Коли у сонця із яранги,
Мій Янголе, промінчик збіг,
Піч захолола, сіль на ранках,
Обледенів поріг,

Ти вирушай в дорогу дальню
Крізь роки, скруту, хльост сльоти,
Бери терпіння, світло раннє
І з них будуй мости…

Не поведись на сніжний скрегіт,
Не схиб на вутлому льоду…
Сто берегів і оберегів
Для тебе я зведу

В одне благовоління неба:
Хай молитви тисячоліть
Зашепчуть все, що ниє в тебе
І що тобі болить.

Де трощених зірок уламки
Іскрять між кременів і криць,
Я підстелю тобі соломки —
Не впасти долілиць.

Там у предтечі проливної
Весни не замкнений наш рух
Й обіймам зустрічі земної
Не вистачить мрійливих рук…

Оберег

Когда  из солнечной яранги
Не вьётся облачный дымок,
Натружены мечты, мой Ангел,
Обледенел порог,

Ты, отправляясь в путь, не сетуй
На годы, непогодь и стынь,
А из терпения и света
Сооружай мосты...

Не затеряйся в чаще снега,
Не поскользнись на топком  льду..
Сто берегов и оберегов
Я для тебя сведу

В благоволение земное,
И сила шёпотных молитв
Заговорит всё то, что ноет,
Залечит, что болит...

Где звёзды пристальные ломки
И ночи белозуба пасть,
Я подстелю тебе соломки:
Схватиться, не упасть…

Там, в нерастаявшей предтече
Весны не замкнут нежный круг
И нарастающую встречу
Обнять не хватит рук...