просьба написать

Несе з собою лист опалий
Тиху пам’ять про життя,
Він колись у бруньці спав ще,
Як дитя в теплі буття.
На гілках свого він світу
Ріс під подихом весни,
Сили брав у сонця світлі,
У дощу тiй глибини.


Жовтий лист, останній подих,
Поцілунок у імлі,
Він дякує за кожен спогад,
За всі миті на землі.
Падає — та не зникає,
В коло вічне знов іде,
Жовтий лист життя навчає —
Все минає… та не все.


Став він тінню у спекоту,
І від бурі захищав,
Комусь дарував турботу,
Комусь — красу відкривав.
Радість ніс у кожну днину,
Світлом серце наповняв,
І свою живу хвилину
До краплини проживав.


Жовтий лист, останній подих,
Поцілунок у імлі,
Він дякує за кожен спогад,
За всі миті на землі.
Падає — та не зникає,
В коло вічне знов іде,
Жовтий лист життя навчає —
Все минає… та не все.


Осінь тихо наступила,
І пожовк його вінок,
Та в падінні — інша сила,
І початок, і кінець строк.
В землю ляже — стане світлом,
Стане силою новою,
Щоб зростати знов розквітлим
У єднанні із собою.
                               


Жовтий лист, останній подих,
Поцілунок у імлі,
Він дякує за кожен спогад,
За всі миті на землі.
Падає — та не зникає,
В коло вічне знов іде,
Жовтий лист життя навчає —
Все минає… та не все.

                               


Подивись як сонце грає
У його яснім вогні,
Лист останнє промовляє:
“Дякую за дні мої…”
І у темряві осінній
Світло тихе роздає —
Жовтий лист у колі вічнім
Знов життя нам віддає
               


Жовтий лист, останній подих,
Поцілунок у імлі,
Він дякує за кожен спогад,
За всі миті на землі.
Падає — та не зникає,
В коло вічне знов іде,
Жовтий лист життя навчає —
Все минає… та не все