Дивна казка, а ти не віриш, і як повірити,
Навіть й долоней торкаються пелюстки,
Навіть і вій торкаються дальні зорі,
Навіть обійми нагадують тепле море,
А ти не віриш. А ти милуєшся тою казкою,
І в середині щось замирає,
І небо світлишає в цію мить,
Якесь диво цвіте, та місце йому на сторінках книг,
Ось ти і пишеш казки і вірші,
Тому що так легше, ніж відчувати,
Ніж вірити.
Тому що казки читати, але не жити ними,
А казка мріє, що ти повіриш.
13.09.2025
Казка
© Copyright: Май Михненко, 2025
Свидетельство о публикации №125092103835
Свидетельство о публикации №125092103835
Рецензии