П'ю каву я та згадую минуле.
Є там, либонь, і присмак насолоди.
Всередині мене весна заснула,
Навіки оселилася негода.
О, як життя летить! Межі немає.
Хто б час хоч на годину зупинив!
Але, даремно я про це благаю:
У минуле не поверне купа слів.
Була, колись, щасливою, напевно;
Забула вже давно про те чуття.
У грудях біль та щем;
Так неприємно.
Немає у минуле вороття.
Частіше залишаюсь на самоті:
Фальшивих "друзів" викреслила геть.
Побуду бо вже краще на природі;
Осінній лист тримається ледь-ледь.
Відчую аромат той вересневий:
Варення найсмачніше, теплий плед, —
Красивий, величезний та рожевий,
А, також,— і солодкий, жовтий мед.
Згадую минуле
© Copyright: Соня Арутюнова, 2025
Свидетельство о публикации №125092005384
Свидетельство о публикации №125092005384
Рецензии