Хот-дог, одеська скоромовка та шкiдливiсть курiння

Мужнім жителям Одеси присвячується

Це було в кінці 80-х в Одесі. Почалася, так би мовити, епоха малого підприємництва.

Наприклад, дискотеки у студентських гуртожитках, які раніше були безкоштовні і проводились
студентами на голому ентузіазмі, стали платними. Хоча і якість, потрібно сказати, підвищилась.
З’явилася справжня світломузика, а ще такі дзеркальні шари на стелі, які крутилися і давали
неймовірний дивовижний зоровий ефект.

А ще повсюди відкривались так звані відеосалони – наприклад, в нашому гуртожитку – в якійсь з
кімнат хлопці встановили телевізор з відеоплеєером і крутили вечорами іноземні еротичні фільми
(накшталт «Емануель»), бойовики або фільми жахів, які більше ніде не подивишся. Коштувало це 1
рубль.

В парку встановили кіоск, в якому почали продавати небачений досі якийсь «хот-дог» - сосиску в
розрізаній булочці з томатним кетчупом, і все це підігріте. Розташування цієї малої архітектурної
форми, як зараз це називають, було вкрай вдале – навкруги парку були суцільні інститути (які зараз
всі стали академіями) – зв’язку, водного транспорту, будівельний, педагогічний, а також їх гуртожитки.

Хочеш чи не хочеш – дорога з інституту до гуртожитку, чи  між учбовими корпусами і т.д. йшла через
цей парк. Вічно голодні студенти – справжній клондайк для закладу швидкого харчування. 

І серйозна конкуренція забігайлівці неподалік, на зупинці трамвая №28, який йшов до Ланжерона,
через
залізничний вокзал та базар «Привоз». Там продавала бутерброди із скибки батону з вареною
ковбасою и гаряче молоко. Їли все це за високими круглими столиками, стоячи. Там завжди було
людно і була невелика черга.

Було це на вул.Комсомольській. До слова, зараз це вулиця – увага! – СтароПортоФранківська – а тепер
повторіть, не підглядаючи в текст. Справжня невигадана скоромовка.

Мені з приятелькою, звичайно, теж захотілось скуштувати цього «хот-дога». Але я подумала – що це за
«гаряча собака» і коли підійшла моя черга «чесно» сказала продавцеві:

- Мені сосиску в тісті, - я ще пам’ятала шкільну столову, в якій продавали смачнючі сосиски в тісті,
котлети в тісті і ковбасу в тісті (і ще багато чого, смачного, якісного, свіжого, переважно тільки
спеченого в шкільній кухні, з натуральних продуктів, яке вартувало копійки і чого позбавлені сучасні
школярі - прогрес).

- Не сосиска в тісті – а хот-дог, - відповів продавець, спритний юнак. При цьому він зневажливо
подививсь на мене зі свого кіоску зверху вниз (в прямому і переносному сенсі) – мовляв, що «з цього
села» візьмеш.

На зорі підприємництва, на той час, продавці ще не навчились, як зараз, говорити 10 разів «будь-
ласка» до і 5 разів «дякую» після обслуговування покупця.

До речі, коли ми стояли в черзі за хот-догом, до нас підійшов студент-африканець (раніше казали
«негр») з сусіднього факультету і запропонував заплатити за нашу покупку, але ми відмовились –
«радянські люди не продаються за сосиску». Пізніше він одружився таки з українською студенткою з
його гуртожитку, і у них народилося гарненьке дитятко.

В нашій групі теж був студент-африканець, він добре знав російську мову (викладання в інститутах
тоді було виключно російською мовою) і взагалі добре вчився. Він кумедно називав дівчаток не по
імені, а по прізвищу. Якось підійшов до дівчат, що палили, і сказав:

- Курити шкідливо для здоров’я. Ось бачите, я раніше курив і сильно схуд (хоча на вигляд він був
навіть трішки повненький), це погано. Але тепер я кинув.

Історія створення твору:

Пекла сосиски в тісті - і згадалась молодість.
На фото - сосиски в тісті, не "хот-доги", справжні. Сардельки Салтівського м'ясокомбінату (Салтів - район мужнього героїчного м.Харків).
Пригощаю (віртуально) - всіх, хто за дружбу та мир в усьому світі.