Буває так, що серце на льоту зірветься
і лише одним рухом витре нашу пам'ять.
І ще шкода, коли душа іде у порожнечу,
не в дім, де прийнято, любимо і де щастя.
Зачинені всі вікна й двері. І душа безглузда
пливе - ні пам'яті, ні сліз, ні сміху,
ні смерті, ні кохання. Й дощ потужно
все ллє услід душі, немов гульвіса.
І без причин душа зривається. Буває!
Шлях втрачений уже, зачинені всі двері.
Нащо слова? Змовчить душа й пробачить.
Перенесу усе і я. Живу я без молитв смиренно.
Шкода, душа тремтить й бреде все по калюжах, -
вона голодна й рветься у діру буття. Навіщо?
Бо жити треба. Просто жити, відчайдушно,
не боючись брехні та смерті, пам'яті та сміху.
Дощ шарудить, немов душа. І не змовкає ехо вічне…
– з книги «P.S.»
БУВА, ДУША...
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125091800826
Свидетельство о публикации №125091800826
Рецензии