***
Вжемуха бляшнИця вікно закрапала.
Ні сонце не бачу, ні місяць. Дістала.
На склі причаїлась, ніяк не зженеш.
Чекай, – взяв ганчірку. Чекає, авжеж.
За мить аж до стелі, немов із гармати.
І що тут поробиш?! Не виженеш з хати.
Їй всі репеленти, пастки за родину.
Мене теж приймає як рідну людину.
Сприймає всі рухи мої за розваги
А як не звертаю на неї уваги,
Сідає на руки, на вуха, на шию,
І щось там шепоче, що – не зрозумію.
***
Вжемуха бляшнИца закрапала стёкла.
На улице день, а квартира поблёкла.
Приближусь – сидит. Погоди ж у меня!
Дождалась, а как же. Лишь тряпку взял я,
Мгновенно взлетела, как будто из пушки.
Родные ей все репелленты, ловушки,
Меня принимает как члена семьи,
Игрой в догонялки – потуги мои.
Достала. Иду за компьютер, трудиться.
Она мне на шею, на ухо садится,
Пытается что-то своё рассказать,
И шепчет тихонько. Жаль, мне не понять.
Вжемуха
© Copyright: Любовь Тильман, 2025
Свидетельство о публикации №125091606460
Свидетельство о публикации №125091606460
Рецензии