Мариво в полi i тиша коротка

              Ідея написання цього вірша      належить моєму віртуальному другу Миколі Зарко


Мариво в полі і тиша коротка,
В білім серпанку – навала жорстока.
Друзі мої йдуть у пекло війни,
Тіні загиблих приходять у сни.

Гинуть щоденно! Чи можна так  жити?
Мусимо це щонайшвидше змінити!
Це не свобода, коли день за днем
Ворог випалює душі вогнем!

Вчора дзвонив мені брат серед ночі,
Мовив, безвихідь уже на підході.
Немає ні сну, ні розваг, тільки варта
Та прапор на тру;нві і зраджена правда.

Гинуть щоденно ! Чи можна так  жити?
Мусимо це щонайшвидше  змінити!
Ми маємо разом розбити стіну;,
Бо платимо надто високу ціну;

Начебто шепіт – тасьма; на руці:
“Тут я, не бійся, не втонеш в ріці.
Це не убір, а простерта рука,
Знак, що з тобою людина близька!”

Гинуть щоденно! Чи можна так  жити?
Мусимо це докорінно змінити!
Свічі запалимо, вийдем з імли,
Діти й онуки щоб мирно жили!

Не можна мовчати! Не маємо права!
Платня за свободу занадто кривава!
Бачив я пекло і друзів ховав!
Смерть – це не цифра! Це вбита душа!