Оптимистическая печаль

Н.Бидненко
Оптимістична печаль
Шукаю втрачене тепло
В твоїх руках, в очах і в серці,
Але надій холодне скло
Вже розлетілося на скельця.
То як іти? Долаю страх,
Боюсь поранитись до крові…
Ще й Доля на семи вітрах
Не обіцяє вже любові.
Лиш манить залишками снів
Про наші ночі полум’яні
У тій далекій вже весні,
У незабутому коханні.
Та, може, ще… Та, може, щось…
Душа хай спомином займеться
І все оте, що не збулось,
Таки твоє розтопить серце.
І знову ніжністю хлюпне,
Теплом очей твоїх огорне…
Згадає Доля знов мене
І в біле вифарбує чорне.
***
Ищу утраченное тепло
В твоих руках, в глазах и в сердце,
Но надежд холодное стекло
Уже распалось на осколки.
Так как идти? Иду сквозь страх,
Боюсь пораниться до крови...
Ещё Судьба на семи ветрах
Не обещает мне любви.
Лишь манит отрывками снов
Про наши пламенные ночи
В той далёкой уже весне,
В незабываемой любови.
Но может ещё, но может что-то...
Душа полна воспоминаний
И всё, что в жизни не сбылось,
Твоё таки растопит сердце.
И снова нежностью накроет,
Теплом твоих укроет глаз...
Судьба же вспомнит вновь меня
И в белое окрасит чёрное.