Мій смуток став на якір в росах,
В тумані, в золоті лісів,
В жовтіючих вербових косах,
На лузі зблідлому осів…
Ця меланхолія лірична,
Сентиментальна, як душа!
Як мить життя свята й велична,
Як щастя лагідна луна!..
Моя душа звільняє крила
Від хмар постійної журби,
У ній відроджується сила,
Зникають паростки нудьги.
Звільняюсь я від ран болючих,
Що нанесли вогні війни,
Від злобних слів, таких колючих,
Сама собі шепчу: “Щасти!”
Зціляю душу й серце словом,
Красою янтаревих барв!
Живу осіннім красномовством,
Окрилено вбираю чар!
Зцiляю душу
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125091207670
Свидетельство о публикации №125091207670
Рецензии