Хто це знає? Це місто шалено старе -
усі пагорби, де я стояв, вже зійшли нанівець.
Різномову забув і мовчати втомився уже,
тут годинник на тисячі років тепер відстає.
Ти не бачиш, та місто осліпло давно. Босоніж,
(хоч і більма віконні витріщують людям в лице врізнобіч),
та на дотик обрубками вулиць знайде власний слід,
заганяючи в пастку віджилих хатин і дворців.
Я безглуздий і жадібний кроків моїх, бо це ехо моє,
але я відчуваю - це місто тремтіння пронизує все ж.
Місто ніби боїться, як я, що назавжди підем
в пантеон незвичайних богів, в могилівський кар’єр.
Що залишиться? Стерті рядки всіх молитв до дірок
по маршруту століття: святилище, шинок і гроб.
Могилів-Вавілон, ти терплячий! Чекаєшь ізнов?
Ти пробач мені, місто, - не вмію я так, вітрогон-демагог.
- з книги"P.S."
Вавiлон
© Copyright: Петр Скорук, 2025
Свидетельство о публикации №125090904174
Свидетельство о публикации №125090904174
Рецензии