***

Міла Стеценко
                                                                                         Щастячко
    - Бабуся, дідусю, привіт!
    - Привіт, наше сонечко рідненьке!
    - Я сумую за вами, мені так вас не вистачає!
    - Ми теж скучили за тобою люба, але ж ти чудово розумієш, що ми військовозобов'язані з дідусем...
    - Знаю бабуню, знаю, - плачучи говорила в трубку маленька Міланочка. - Але ж у мене показний виступ. Я так хвилююся, бо в мене не виходить перекат обруча через плече.
    - Так ми ж з тобою тренувалися вдома, не переймайся, в тебе все вийде, зіронька моя!
    Міланочці тільки но виповнилося чотири рочки, як вона вступила в Одеську спортивну школу, та почала займатися художньою гімнастикою. Це був її поклик! Маленька, тендітна, світловолоса одеситка з великим задоволенням збиралася та бігла з мамою чи бабусею на заняття. Були і сльози, і психи, але жодного разу не було возгласа, що вона кине свою ціль. І з якимось неймовірним упорством, маленька красуня добивалася чистоти в виконанні важких справ.
    Але... ця клята війна вкрала у Миланочки щасливе дитинство! Постійні сирени повітряної тривоги, та страшні вибухи вимусили подорослішати дитину завчасно. Та й ще улюблені дідусь з бабусею, без присутності яких дитя не уявляла свого життя, були військовими, та часто виїжджають у відрядження в гарячі точки.
    Дівчина сумувала за рідними, часто тихенько плакала, щоб мама її не сварила, бо одного разу, раптово почула, як мама сказала в трубку:
    - Тату, мамо, повертайтесь живими, благаю, бережіть себе! Бо як же ми будемо без вас з малою? Пам'ятайте, ми завжди чекаємо на вас!
    Дідусь з бабусею працювали волонтерами, доставляючи на передову медикаменти та продукти харчування для захисників. Їм не рідко доводилося ризикувати своїм життям, попадати під обстріли, та вони такі мотивовані й не думали залишати свою справу.
    Щоб не нанести малечі психологічну травму, дівчинку ніколи не посвящали в справи дорослих. Тому Міланочка, своїм подорослішім розумом, відчувала, що работа дідуся та бабусі пов'язана з великим ризиком...
    Спортом  дівчинка займається неповних два роки. За цей період пропустила всього два заняття, та й то, за станом здоров'я. Для неї не піти на тренування почало розцінюватися як покарання. Її настільки захопила гімнастика, що кожного дня, маленька красунечка, вечорами вдома, обов'язково повинна була закріпити нові вправи, які були на тренуваннях.    За два роки навчання у спортивній школі, Міланочка здобула три медалі. Одна за участь в первенстве школи та дві в межфеліональних місцевих змаганнях.  Отримала два кубка і два диплома за  змагання в 2024 і 2025 роках. На змаганнях, що проводилися в Одесі 8.06.2025 року, за виконання певних нормативів і набравши прохідний бал, дівчинка отримала другий юношеский розряд з посвідченням спортсменки України з художньої гімнастики.
    - Поки дідусь з бабусею приїдуть з відрядження, я доведу ім, що я можу справитися і обов'язково займу в показних змаганнях перше місце!
    - Ти наше щастячко! - обіймаючи та вітаючи малечу . шепотіли ій на вушко найдорожчі у світі люди...