Без дверей

     Но, может, ты неточно мерил?..
     А может, мерки уж не те?..
     И, не найдя заветной двери,
     рука повиснет
     в темноте...
           Аркадий Кутилов. "Сто шагов".

О, вересень знову. Дванадцятиріччя.
І небо, мов рана, синіє в вікні.
І знов пташенятко у хворім підпліччі
Тріпоче і б’ється, а вирватись – ні.
Кому і коли був потрібен учитель?
Лиш цяцянки виснуть – мов фальш, золоті.
І варто життя працювати і учитись –
Щоб їжу на старість шукать у смітті!
А злидні – зіпхнуть на обставини грізні:
Мов, пташка дзьобає жучків між трави!
Сім років – заміна в живім організмі
Усіх вітамінів і всіх речовин.
І так же завзято скрегочуть сороки:
Не мокрим – вогненним накрила печаль!
Два терміни майже, жахливих два строки –
Як топчеться доля по хилих плечах.
Як сльози виходять – по всіх убієнних,
По вибитих мріях, по мертвих гаях –
Із тіла старого в потребах нужденних –
Як стала я – інша. Як я – вже не я.
О, як же багато – над прірвою в житі!
До бабки чужої – так байдуже всім.
Беру непридатне, що викинуть ситі:
Обмию, обріжу, обчищу – і з’їм.
Бо в пам’яті давній життя, що минуло,
Де сапіенс гомо – не вовк, але брат –
Ми -- вічні мішені під цівкою дула:
Ні житла, ні щастя, ні гідних зарплат.
Бо нео-історія пишеться знову,
Їй не до голодних бабусиних драм.
Їй ворог завзятий – не вбивці, а мова,
Яку так швиденько прибрали з програм!
Чужі можновладці, і сила, і мати,
І каркання грізною нотою ре:
З молитвою Богу попала в кімнату –
Без зльоту в ефір, взагалі без дверей.

За тридцять років стояння в пільговій (як учитель) черзі -- квартиру так і не отримала: посунули на 300 чоловік назад! Це окрема історія, вона описана в одному із моїх віршів, не буду повторюватись. А українську мову, мій фах як філолога -- прибрали після початку бойових дій, після нападу Києва на мирний Донбас. І тепер я без роботи за фахом, з майже 70-річним віком і змушена працювати підтирачкою за "гідну" зарплату -- аж за шість тисяч! Будучи прийнятою на повну оплату (в 2015-му це було 2400 в гривнях, звичайна зарплата більшості прибиральниць) і виконуючи ті ж самі трудові обов'язки, але не дочекавшися підвищення оплати праці до проголошеної і обов'язкової для всіх форм власності мінімалки (зараз вона складає 24400 уже в російських рублях). І де знайдеш іншу роботу в моєму віці? Дах, що кожний дощ пропускає прямо в кімнату (бо під безперервними обстрілами весь шифер просто з'їхав) -- не ремонтують уже другий рік моїх благань! От і доводиться -- дружити зі смітниками: може, хоч вони не зрадять бабцю -- як вся влада: одна -- вбиває, а друга -- жебрачкою зробила, а скоро, певне, і бомжувати доведеться -- коли стеля від протіків рухне взагалі!

Ілюстрація із Інтернету, дякую авторові.
           07.09.2025