Змітаю зі столу крихти…
Ми з ранку з тобою снідали…
А вечір пустий — без світла,
Без світла, що душу гріє…
Обійми твої простигли,
Лиш пам;ять їх «колисає»,
Шепочуть вуста щось дивне,
Але не завжди так — знаєш…
Ти знаєш, бо вже не поруч,
Спустошено серце б;ється,
Я мрію про зустріч знову,
Згадавши, як ти смієшся…
Ти мій — то не випадковість,
То доля із болю й сили…
Час начебто збожеволів,
А я ще так хочу жити…
(Ніка)
Вересень 2025
Змiтаю зi столу крихти
© Copyright: Вероника Удовиченко-Ивашина, 2025
Свидетельство о публикации №125090604387
Свидетельство о публикации №125090604387
Рецензии