про хвус та глорiю

пам'яті загиблих в Ліссабонському фунікулері 3 вересня 2025 року

Ділить межі підкомо;рій,
край не буде нічиїм.
Все мине, і сяйво гло;рій
вмить розвіється у дим.
Каву випито до хву;су
із літами в унісон.
Без ознобу землетрусу
стрепенувся Лісабо;н,
наче п'є;ра на долоні —
ось і неосяжний рай.
В опечатанім вагоні
шлях душі за небокрай.
Б'ю;ться голуби в заслону.
Небо, наче кам'яне;,
близько кольором до льону,
для свободи затісне;.


Рецензии