(Про своє)
Роки пролетіли, а ми й не жили –
усе залишали на потім…
Замісто ромашок – вінок з ковили
і купа сумних анекдотів…
Думками багаті – у завтра ішли,
не дивлячись майже під ноги.
Не зчулися, як в чагарі забрели,
із битої збились дороги…
І інших не гірші, і не з байстрюків,
і змалку зростали бійцями…
То чому ж останні десятки років
блукаємо все манівцями?
А поле донині орали чиє,
ішли за чиїм ми обозом?
Потрібно усюди плекати своє,
на свій покладатися розум!
02.09.2025
Пошуки тривають?
© Copyright: Олександр Мачула, 2025
Свидетельство о публикации №125090202360
Свидетельство о публикации №125090202360
Рецензии
