Ну ось i осiнь
І приглушає кожний звук,
Потроху вже кропить дощами
І направляє крапель стук.
Вже вишиває на деревах
Мережки жовті, золоті,
Ладнає струни в очеретах,
Готує співи хорові.
Вмикає ритми нот мінорних,
Меланхолійних снів і дум,
Питає у вітрів невтомних,
Як навівати вчасно сум…
Спливають мрії ілюзорні,
Пустіють без птахів ліси.
І дні усе частіш холодні,
Ховають в оболоку* синь.
Летить за вітром лист іржавий,
А осінь просить: “Не сумуй!
Ти просто від тепла смаглявий,
Довірся вітру, фантазуй!
Вже скоро під покровом тайни
Тепло сховають вечори…
У млосну мряку і тумани,
Порине літо назавжди…”
*О;болок – (поет.) хмара.
Свидетельство о публикации №125090101925
Ну, вот и осень… за дождями
Стал приглушённей каждый звук.
Летят, как птицы, дни за днями,
И всё острей печаль разлук…
На дубе белки-хлопотуньи
Запасы прячут от сорок.
Сияют радужно петуньи,
Паук ткет паутину впрок.
Выходит утром на охоту
Кот дикий – камышовый кот.
Эй, пташки, если жить охота,
Стремглав, скорее, и в полёт…
На юг, туда, за сине море,
Гусей и уток караван,
Я слышу песни их в миноре…
Им небо точно нотный стан.
На выпасе глухое ржанье
Крестьянских трудовых коней.
Летит, вращаясь, листик ржавый,
На зов приветливых огней…
Ах, осень! Ты рыжеволоса,
И синеглаза, и мудра…
Какие тайны знает осень,
И мне узнать давно пора…
Елена Куприянова 3 02.09.2025 12:50 Заявить о нарушении