Із літа в осінь котиться душа
По кочках яблучком медовим,
Примарна позаобрійна межа
Палає вогником жертовним.
Ласкавий серпень барви золоті,
Тремтячі кришталеві роси
І бурштинових променів потік
Вплітає Діві в руді коси.
Теплом своїх останніх літніх днів,
Туманом сивим огортає,
В колисці ненароджених вітрів
ЇЇ над тишею гойдає.
Стікаючи в блаватні вечори,
Неначе вічність мить вдихає,
Пробуджений у відблисках зорі,
Печальні очі відкриває.
Золотокоса Діва крадькома
У зорепадах п'янко мліє…
Та знову в світлих спогадах сама
Про час блаженний палко мріє…
Iз лiта в осiнь котиться душа...
© Copyright: Ольга Гресс, 2025
Свидетельство о публикации №125083105680
Свидетельство о публикации №125083105680
Рецензии