Пароль

Зустріти невиразність жесту
На твоїх вулицях, де живе трава.
Каміння пробиває ліхтареві серце,
І теплим кольором тече синя вода.

Перебуваючи в полоні чужих ритмів,
Як мінарет, що сіє небуття,
Я продаю за три копійки своє серце
І сіллю — цукор, перетворення G2.

Суцільність крісла, смак повного покою,
Слони у джунглях, мова тут жива.
І в дзеркалі відображається комета,
І світ не знає більше небуття.

Закони, сили, зміни, думки, слово,
Надії, спори, театральні ролі…
Я вигадав пароль до твого серця,
Ти вигадала світ, де всі паролі.

В запеклих бійках б’ються за свободу,
В тіні дерев застиглі імена.
Де ризик — там живе і врода,
Де кулі — там наснага та діла.

І я пишу короткими словами,
Вивчаючи топографію знаку.
А з рештою мені лишилась пам’ять
Про ті роки, коли ми були разом.

Все, що було, — минуло і збулось,
Всі наші мрії виросли з роками.
Я не піду від твого образу в душі,
Хай вітру хвилі нас несуть над часом.

Ті дві сльози, які вартують ці пісні,
Єднають нас килимом навпроти.
Стіна дощу закрила всі проходи,
Загальмувала у місті земні справи.

Як радісно мені, що ти жива —
І насуваюся дощем на бліді хмари.