Коли неміє почуття ритму,
Я залишаюсь божевільним.
Мені так хочеться напитись води твоєї
І стати вільним — назавжди вільним.
І, як самітник у пустелі,
Немає там ні дна, ні стелі,
Лише волосся до волосся, що стелиться Одне за одним —
Снопи, снопи, снопи колосся.
Завершує цикл німого Полісся,
Там, де блакитний лис та свята Софія
Промовляють до мене:
«Як твоє ім’я?
Як твоє ім’я?»
Колосся
© Copyright: Олег Кит, 2025
Свидетельство о публикации №125083003057
Свидетельство о публикации №125083003057
Рецензии