Я заморилася йти проти вітру,
Прямо в обличчя щоночі, щодня!
Сіє безжалісний розпач, зневіру,
Важко, та йду, бо нема вороття!
Вітер поривний, шпаркий, як питання,
Що на сутужній путі постають,
Всі риторичні, важкі, як рівняння,
Смутку і болю душі завдають…
З віком чим далі повільніші кроки,
Ну а дорога все більше крута.
Вітре, притихни, будь ласка, хоч трохи!
Я ж не сталева! Та й сила не та!
Іскри посипались, десь прогриміло,
Мов нагадало, що дома війна!
Серце здригнулось і так защеміло,
Боже, ну де ж твоя міць рятівна?
Проти вiтру
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125083002256
Свидетельство о публикации №125083002256
Рецензии