Немов після прання, хмарки на небі!
Такі лелійні, наче перший сніг!
А ось одна пливе, як білий лебідь,
Що хоче десь знайти собі ночліг.
Чарують світ лазурові угіддя,
Проймають незбагненні почуття!
Поглянеш – не пейзаж, а дивовиддя!
Містерія небесного життя!
Туман від сонця осідає в скелях,
А річка розкошує від тепла:
Весь день – у мальовничих акварелях,
У сяєві сліпучого срібла.
Без галасу пливуть хмарки у хвилях,
Купаються, радіючи воді!
Шум очерету, ніби у сновиддях,
Руді мітелки – наче вартові.
Ні, це не чар фантазії, уяви,
Не марево, народжене в думках!
Не сон, не мрія! Це – чарівність яви,
Що злетом* озивається в серцях!
*Злет – поривання, піднесення.
Чарiвнiсть яви
© Copyright: Галина Чехута, 2025
Свидетельство о публикации №125083002172
Свидетельство о публикации №125083002172
Рецензии