ХРIН З НИМ!

ХРІН З НИМ!

Я із тих, хто співає, малює та пише.
Стереже позаду мене час вже розстрільний.
Й навіть лікар дільничний-«асклепій»
не врятує мене ні хрестом, ні молінням.

Тромб-пророк в моїм мозку віщує, – «Пора вже!»
 (для толковища з Господом Богом!),
та зубами за світ, за життя все ж хапаюсь, -
політати надіюсь з пером, мов орлом ще.

Я - упертий маляр лисолобий!
Про базарну бабиську ягу написати, кікімору-злюку?
Тільки я намагаюсь, все пробую знову і знову, -
берегиню-богиню-дружину пишу, щоб мазюкать.

Я загострюю біль сміючись й власний почерк,
глухо мекаю, ніби баран, молитовно, -
в перспективу своїх багатокрапок агоній,
 всі вірші, мов метелики, сиплю з долоні.

Овен древній, - спішу пригубити з калюжі копита, -
зачерпнути, вмочити всі віники-вірші нахабні,
захлинутись свободою й збутись, (як вийде!),
полетівши з мурашника мого письмацтва.

Я із тих, хто співає, малює та пише.
Блюзо-джазові і «рок-н-рольні» вірші хай наївні!
Світ – удав? Він у людства висить, мов на шиї!
Він без дна? Одночасний? Та й хрін з ним!
 

- з книги «P. S.»