Моє життя таке настало...
Та я до нього,наче,
Й звикла вже.
Нехай воно як є,
Так і триває,
Нехай замолює свої гріхи.
Настала старість,сліпнуть очі...
Та я й до неї,наче,
Звикла вже.
Нехай вона триває,
Як най довше, щоб
Встигла замолить свої гріхи.
Настала бідність...
І від неї
Мое старіння не втече.
Завжди чогось не вистачає.
До цього тАкож звикла вже.
Нехай та бідність в душу не влізае,
Не обідняє мою душу.Я
Молюсь за мир, також
Прошу у Бога,
Щоб не зачЕрствіла моя зболілая душа.
Не можу звикнути,що рідних
Не врятувала від біди.
Чому була така безсила?
Чому не я!? Чому вони?
Щоб не зачерствiла душа
© Copyright: Лариса Толпекова, 2025
Свидетельство о публикации №125082603231
Свидетельство о публикации №125082603231
Рецензии