Щоб воскресла надiя

Знаєш, для щастя людині потрібно не так вже й багато.
Інколи навіть достатньо почути в вотсапі «Алло!».
То і благаю – пиши та дзвони; і про світле нагадуй.
Щоб очі знову палали, в душі воскресало тепло.
 
Всяке траплялось між нами, та світлого більше було в ці
То ідиличні, а часом доволі буремні часи…
Хмари густішають, бо ненажерливі песиголовці
Крові людської уже вимагають на всі голоси.

Саме тому, мов карткові, руйнуються всюди будівлі.
Саме тому, як за хана Батия, палають міста.
Плаче країна, немов Ярославна у давнім Путивлі,
Бо недобитком повстала з могили та сама орда.

Смерть і війна, ніби чотками, граються нині містами,
Що сам Господь настромив для життя їх на нитку Дніпра.
Ангели зла надриваються, аби прокаркати «Амен»,
Нечисть з диванів, з екранів, із пекла волає «Ура!».

Юна держава, немов немовля-Геркулес у колисці,
Душить брехню та й агресію – жирних відкормлених змій.
Може, ще Дантовим пеклом змалюю нащадкам колись ці
Жахи й кошмари; можливо, не встигну я, ангеле мій…

Це неважливо; живи, головне, та добро випромінюй.
Адже мені ти потрібна завжди – і весела, й сумна.
Ваб вишиванкою, люба, а також спідницею-міні.
І надихай, аби геть не зміліла рядків глибина.

Адже без тебе й поезія сенсу немає, бо що ці
Вірші тоді? – просто карта вітрів у моїй голові.
Але з тобою… комусь вони колються правдою в оці,
В когось у серці живуть і співають, немов солов'ї.

Ти подзвони -  і душа моя  спрагла тоді зацвіте знов,
Знаєш, як посох цвіте в чудотворних руках кобзаря.
І спалахне тоді в погляді наново віра в чудесне.
В те, що ранкова є гарна, та краща вечірня зоря.

Ну а життя, як жорстоке дитя, знову курсами грає -
Нафти та крові, небитих і битих, парижів і мес.
Може до стінки приперти або підштовхнути до краю.
Та щоб воскресла надія, достатньо твого СМС.