Лимон-блюз

Вірші не раз мене спасали,
коли буяв жаги гормон...
Коли любов встромляла  жало…
Коли кохав я на мільйон…

І знов любов ввійшла без стуку,
здрібнивши щастя по рублю…
У дім вломилася Розлука,
подавши мило та петлю:

- Ти знову, дурню, їй повірив?
І мріяв, що я не прийду?
Згадай той вечір у «Англетері»…
Дай, притулюсь до тебе, ну!

А пам'ятаєш, як шукала
Твоя рука – перо, чорнил….
Мабуть, чорнила було мало...
А без пера - душа без крил…

- Давай, Розлука, без істерик!
Ти, як подруга вже, дивлюсь…
Вчора повірив у химери…
З тобою знов я вдвох нап’юсь...

Дивися – є іще чорнило!
Папір, і стіл... І ручка десь…
Кохання знову підкузьмило…
І почуття опісля – жерсть!

Мій рваний пульс будь-кому чути…
Чуття ледь-ледь тримає шлюз…
Давай, душа, удвох у смуті
злабаємо Розлуки Блюз!

Хай плаче він, як вітер в  полі…
Як знову я кохав один…
І бар хай стане аналоєм…
І причастить біль знову джин…

Хай в джині втопиться крамола,
і змиє біль в 16 тон ….
Дивись: душа моя геть гола!
Як покохав я на мільйон!

Як в джині тане біль-крижинка,
все, що не варте і гроша…
Тече отрутою сльозинка
вістрям розлуки- палаша…

І в небі Місяць-половинка -
у блюз закохана душа…